УРОК-РЕКВІЄМ, ПРИСВЯЧЕНИЙ ЖЕРТВАМ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РР.

Мета: поглибити знання учнів про Голодомор 1932—1933 рр., його причини та наслідки; виховувати почуття стурбованості кожного долею невинних жертв; навчати сприймати чужу біду, чужий біль як свої власні; сприяти пробудженню бажання ви­вчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє країни. Обладнання: книжкова експозиція «Згадувати, щоб не по­вторилося», плакат «Голодний рік — голодний вік», тематична папка «Голодомор 1932-1933 рр.», фоторепродукції, свічка, черствий хліб, вода                                                          ХІД  ЗАХОДУ І. Організаційний момент Звучить мінорна музика. Цього року виповнюється 80 років з часу тих жахливих подій, які назавжди змінили обличчя України. Загинули мільйони, а в решти українського народу на генетичному рівні закарбувався страх перед голодом і біль за втраченими близькими, які, будучи працьовитими хліборобами, померли від виснаження на родючій українській землі. II. Основна частина Одним з найжорстокіших злочинів сталінізму проти україн­ського народу був організований голод 1932—1933 рр. До цього Голоду держава штовхала село, яке відмовлялося прийняти кол­госпну систему з початку колективізації. Голод 1932-1933 рр. для українців був тим же, що нацистський геноцид для євреїв •бо різанина 1915 р. для вірмен. Ця трагедія, масштаби якої просто неможливо усвідомити, нанесла нації непоправний удар, соціальні, психологічні і демографічні наслідки якого дають знати про себе і сьогодні. Зняті з хреста Пішла біда із торбиною По всій Україні, Несла вона заплакані Очі свої сині. Ішла вона дорогами Босими ногами, Дать поїсти б біді хліба — Нехай сяде з нами. В степах вона ночувала, В гірких травах спала. Не проснулась, не вернулась: Тополею стала. і Біда ішла понад Дніпром, Понад синім морем, З сусідами поділилась Голодом та горем. Була весна, буяло все; Над світом небо голубіло. Тц не було дня без біди, Яку зазнала Україна. Цвіли садки, співали бджоли, Гуляв десь вітер в чистім полі, Та на спочинок тут лягли Вродливі ще малі три долі... І в ту весну голодную, В гірку страшну днину Мала доля поминала Всю свою родину , Правда йшла з бідою рядом, В землю з нею ляже. Та із ями правда вийде — Й нам про все розкаже! (А. Листопад) Найжахливіше в голодоморі 1932-1933 рр. — те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: «Ніхто не може заперечувати, що загальний урожай зерна 1932 р. перевищує 19,41 р.» (1 січня 1933 р.)- «Запропонувати ЦК КП(б)У і СНК УІ'П' широко оповістити за допомогою сільради колгоспи, колгоспників і трудящих одноосібників, що напо­легливо продовжують вкривати розкрадений і прихований від обліку хліб, застосовуватимуться строгі заходи покарання, .         Протягом усього періоду існування радянського режиму український народ пережив жахливі трагедії - голодомори 1921-1922 років, 1932-1933 років та 1946-1947 років. Вони забрали життя мільйонів українців. Найстрашнішою гуманітарною катастрофою України ХХ століття став штучно створений сталінським режимом Голодомор 1932-1933 років, від якого загинуло 3 мільйони 941 тисяча осіб. З урахуванням 6 мільйонів 122 тисяч ненароджених дітей Україна втратила 10 мільйонів 63 тисячі осіб (дані Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України). Замордувавши голодом невинних людей, більшовицький режим прагнув убити й саму пам'ять про них. За радянських часів говорити про Голодомор вважалося наклепом на радянську владу, що тягнуло за собою відповідні санкції. Проте українцям вдалося вижити й зберегти пам'ять про невинно вбитих голодом. Про трагедію Голодомору почали говорити публічно після проголошення Україною незалежності. Наприкінці 1920-х років провідне місце в керівництві більшовицького режиму посів Й. Сталін. Він зосередив у своїх руках абсолютну владу та запровадив тотальний контроль над суспільством. Головним постало завдання втілити в життя ідеї про світову революцію на чолі СРСР та побудову соціалізму в окремо взятій державі. Для цього необхідним було проведення військово-промислової модернізації. Вона втілювалася кількома методами: насильницькою колективізацією та форсованою індустріалізацією. Внаслідок насильно проведеної колективізації та підвищення квот хлібопоставок було зруйновано традиційну систему землеробства. Селян агітували вступати до колгоспів, які перетворилися на інструмент визиску. Вступивши до колективного господарства, хлібороби втрачали землю, худобу, реманент, можливість контролювати результати своєї праці. Вони ставали підневільними та безправними працівниками. Водночас централізоване накопичення запасів збіжжя й інших сільськогосподарських продуктів призвело до браку харчів у селян. Почалося масове голодування. Особливо важкою була ситуація в Україні та Північному Кавказі. Дослідники голоду 1932-1933 рр., аби з'ясувати його причини і на­слідки, вживають різні за своїм інформативним значенням терміни: «голод», «голодомор», «людомор», «голодне лихоліття», «голокост», «великий голод» тощо. Образними і водночас публіцистичне гостри­ми є визначення «штучний», «наперед спланований голод», «терор голодом», «народовбивство», «навмисний», «свідомий». Вони мають право на існування, але належним чином не відтворюють суспільно-політичного та морально-правового аспекту страхітливих подій. Ці терміни — своєрідні історичні «жахізми», а не повні неологізми, їх можна по-різному тлумачити. Скажімо, «голод» означає відсутність їжі, потяг до їжі, тобто потребу людського організму. Отже, бракує інтегруючої категорії, яка репрезентувала б усі перелічені поняття і терміни. Отже, ми бачимо, що голодомор 1932-1933 рр. був дуже жорстоким, що він був не спричинений кліматичними умовами, а створений тогочасною владою, спрямований проти національ­ного самовизначення українського народу. У той час як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні в той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт. Можна сказати, що «візитною карткою» Голодомору є на­туральні штрафи. Ось як визнавала радянська історіографія Голодомору їх значення. Натуральні штрафи — це конфіскація не зернового продоволь­ства в боржників із хлібозаготівель. Конфісковане продовольство не йшло в залік боргу, а являло собою каральний засіб. Заготі­вельники були переконані, що десь у ямах або в «озадках» (соломі й полові) зерно в колгоспників є. Щоб змусити їх розрахуватися з державою, вони вдавалися до натуральних штрафів. Газети репетували біля кожної розкритої ями з хлібом, вихо­вуючи в міських жителів ненависть до сільської куркульні, яка нібито мала намір саботажем заготівель задушити їх голодом. Надзвичайна комісія мобілізувала на заготівлі десятки тисяч апаратних працівників, робітників та службовців, учителів та викладачів ВНЗ. Вони місяцями сиділи в селах, але вичавлювали ледь помітний струмочок зерна. Коли селян позбавляли хліба, власники слабких господарств гинули від голоду. В добре поставлених садибах люди виживали за рахунок не зернового продовольства, яким запасалися до ново­го врожаю. Якщо це продовольство конфісковувалося за борги, гинули й вони. Купити їжу на сільських базарах було неможливо. Кооперативні крамниці «отоварювали» тільки тих, хто виконав хлібозаготівельний план. У місті магазини перетворилися на розподільники, які обслуговували тих, хто мав картки. У результаті зумисних дій влади голодна смерть щодня збирала тисячі невинних життів. Особливо великою була смертність дітей. Зрештою влада заборонила реєструвати смертність від голоду та приховувала Голодомор від світової громадськості. Виконується пісня «Україні», музика Т. Гончар. Моя Вкраїно, вистраждана доле, Тобі б до сонця гордою рости, Тебе ж із дому нелюди вигонили, мусила свій хрест тяжкий нести. Тебе з корінням — та на попелище, Тебе у воду з каменем тяжким. А ти злітала усе вище й вище, Не скорена й не зламана ніким. Із серця слово рідке виривали, Палили вроду у сліпім вогні. А ти весною знову зацвіла У вишитім вкраїнському вбранні. Тебе топтали, били, розпинали, Стріляли у калину і пісні, А ти співала, як же ти співала! Й верталися до саду солов'ї. Моя Вкраїна, гарна, як тополя, Я — українка із прапрадідів. Схиляюсь в молитовному поклоні, Щоб наш не перевівся родовід. (Н. Наварська) У кожному з 55 тис. сіл по Україні помирали сотні дітей, а скільки було ненароджених, фізично і духовно понівечених. Селян довели до такого стану фізичного виснаження, що батьки забивали своїх дітей, аби прогодувати людським м'ясом інших, які зосталися. Смертність дітей сягала, за деякими неповними підрахунка­ми, 50 і більше відсотків до загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження. Для забезпечення життєздатності ди­тячого організму, необхідно було мати щодня: 300 грамів хліба, склянку молока, пів яйця, 5 грамів цукру, жирів і 25 грамів м'яса. Такої норми не мали навіть робітники в містах, діти тим паче. Уряд дбав про новобудови п'ятирічки, зводив підвалини «світового майбутнього», а затьмарені від голоду діти мріяли тоді про рятівний шмат хліба. Від голоду в 30-ті роки загинули цілі покоління, а відтак було втрачено історичну пам'ять нації, оскільки вмирали батьки, що не встигли передати досвід від свого діда-прадіда, вмирали діти, ще не навчившись говорити. Обірвався не один рід. III. Підсумок заходу Ведучий. Сьогодні, коли від початку голодомору минули десятки років, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здо­лало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам'ять про мільйони безвинних замучених предків і застерегти від по­вторення страшних помилок. Пом'янімо душі померлих від голоду хвилиною мовчання. Хвилина мовчання. Прости нас, Господи великий, Прости ще раз, в останній раз — Позбав нас від такого лиха, Народи всі і грішних нас. Прости безумство наше, Боже, Безвір'я й гордощі прости... Хто в бідах наших нам поможе? Спасти нас можеш тільки Ти. Дай силу нам себе здолати, Себе в собі перемогти, Тебе благають діти й мати — Спасти нас можеш тільки Ти. Пречиста Діво, Божа Мати, Своїм нас сяйвом опромінь, Дай сил гріхи нам подолати На віки вічнії. Амінь!

 СКАЧАТЬ